Місце народження, освіта.

Народився в селі Буда Таращанського району на Київщині. Освіта вища. У 1965 році закінчив Українську сільськогосподарську академію (отримав спеціальність інженера-механіка сільського господарства). У 1983-му закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ.

Кар'єра. Трудову діяльність розпочав у 1965-му інженером Ємільчинський райоб'єднання "Сільгосптехніка". Після служби в армії, в 1966-1974 рр.., Працював викладачем, заввідділенням механізації сільського господарства в Таращанському сільгосптехнікумі. У 1974-1976 рр.. О. Мороз - старший інженер у Таращанському районному та Київському обласному об'єднаннях "Сільгосптехніка". У 1976-му переходить на партійну ниву. До 1983 року працює завсектором і заступником завідувача сільгоспвідділу Київського обкому Компартії. У 1983-1985 рр.. - Секретар Київської облради профспілок. У 1985-1989 рр.. - Перший секретар парткому київських обласних організацій та установ. У 1989-1990 рр.. завідує аграрним відділом Київського обкому КПУ.

З 1991 року Олександр Мороз - лідер, голова політради Соціалістичної партії України. Починаючи з 1990 року аж до 2007-го - беззмінний парламентарій. У Верховній Раді I скликання був секретарем комісії з питань АПК, в перший рік депутатства очолював парламентську більшість. У 1994-1998 рр.. О. Мороз був спікером парламенту. З 1994 по 1996 рр.. - Співголовою Конституційної Комісії, зіграв серйозну роль у підготовці та прийнятті Конституції України. У 1998-2000 рр.. - Голова парламентського комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, наступні два роки - член цього ж комітету. У парламенті IV скликання (2002-2006 рр..) А. Мороз працював у комітеті з питань правової політики.

Лідер СПУ ніколи не приховував президентських амбіцій. Тричі (у 1994, 1999 і 2004 рр..) Балотувався на пост глави держави, але не знаходив належної підтримки виборців. Був одним з головних ініціаторів політичної реформи, схваленої Верховною Радою в грудні 2004 року і розширює повноваження парламенту та уряду з паралельним обмеженням влади Президента.

У липні 2006-го вдруге обраний спікером Верховної Ради. Це сталося в результаті створення парламентської більшості у складі Соцпартії, Партії регіонів і Компартії України, після того як соціалісти на чолі з О. Морозом несподівано для політичних союзників і "помаранчевих" виборців відмовилися блокуватися з "Нашою Україною" і Блоком Юлії Тимошенко.

Погляди і оцінки. Крок О. Мороза багато українців сприйняли як зраду і до цих вважають його головним винуватцем того, що в парламенті не склалася демократична, "помаранчева", коаліція. При цьому сам двічі спікер парламенту як і раніше претендує на роль морального лідера нації, а факт вступу в союз з "регіоналами" і комуністами пояснював і пояснює виключно переслідуванням національних інтересів.

Завжди вважався ворогом Президента Леоніда Кучми, в боротьбі з ним був готовий на досить радикальні кроки. Саме з оприлюднення О. Морозом у парламенті восени 2000 року так званих плівок Мельниченка в Україні почався гостра політична криза. А після повторного обрання на посаду голови Верховної Ради "Сан Санич" опинився в епіцентрі вже іншого затяжної кризи.

З самого початку правляча коаліція на чолі з Прем'єром Віктором Януковичем і спікером ВР О. Морозом повела наступ на Президента Віктора Ющенка з метою відібрати у нього якомога більше повноважень на користь уряду і парламенту. Ця атака на главу держави виявилася настільки жорсткою і приносить стільки втрат, що в кінці-кінців в квітні 2007-го В. Ющенко на повний голос заявив про узурпацію влади коаліцією і видав два укази про достроковий розпуск Верховної Ради V скликання і проведення позачергових виборів. Коаліція виступила різко проти таких ініціатив і стягнула до Києва тисячі своїх прихильників. У результаті жорсткого протистояння і ряду складних переговорів було прийнято консолідоване рішення - на позачергові вибори все-таки погодитися. Однак і після цього про завершення кризи говорити виявилося рано. Не в останню чергу завдяки позиції О. Мороза, який, на думку ряду спостерігачів, залишився, незважаючи на домовленості, противником перевиборів. Хоча б у силу того, що після демаршу соціалістів при створенні "помаранчевої" коаліції шансів ще раз потрапити до парламенту у СПУ експерти майже не бачили.

Прогнози політологів і соціологів не обдурили: Соціалістична партія на виборах 30 вересня 2007-го не дотягла до 3-процентного прохідного бар'єру. Таким чином, О. Мороз, погодившись на союз з В. Януковичем і головним комуністом Петром Симоненком, в кінці кінців, втратив і крісло спікера Верховної Ради, і мандат народного депутата і помітну частку довіри виборців, якої Соцпартії не вистачило для того, щоб знову називатися парламентською.

На післявиборному з'їзді Соцпартії піднімалася тема про можливу зміну лідера політичної сили, однак А. Мороз залишився біля керма СПУ. У 2010 році балотувався від партії в президенти, зайняв на виборах 11-те місце серед 18 кандидатів.

Олександр Мороз - прихильник соціально-орієнтованої економіки. Згідно лінії партії, виступає за "Побудова ЄВРОПИ в Україні", однак не є фанатом активної євроінтеграції. Ще прохолодніше ставиться до вступу України в НАТО. Радикальний противник виведення на вільний ринок земель сільськогосподарського призначення.

Сьогодні він, перебуваючи поза стінами Верховної Ради, активно критикує уряд Юлії Тимошенко. І для того, щоб повернутися в стіни парламенту знову, готовий співпрацювати навіть з колись завзятим політичним конкурентом СДПУ (о), на адресу якої раніше вистрілив не одну порцію невтішних епітетів.

Екс-спікер Ради - автор ряду книг і публікацій на суспільно-політичну тематику.

Сім'я, хобі. Одружений. Виховав двох дочок, старша - викладач музики, молодша займається бізнесом.

Політик захоплюється поезією (пише вірші). Любить шахи, більярд, риболовлю на спінінг, плавання.